Особливості співпраці вчителя та батьків учнів під час освітнього процесу в умовах війни. Відеолекція психолога
Державна служба якості освіти у співпраці з ініціативою «Система забезпечення якості освіти», що впроваджується в межах проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe), підготували серію відеолекцій про те, як педагогам працювати в умовах війни.
Стійкість, любов і активність — як три важливих кити поведінки батьків у спілкуванні з дитиною під час війни. У своїй лекції психологиня Наталія Сиротич дає корисні поради щодо дитячо-батьківських стосунків та комунікації батьків із педагогами. А разом з тим ділиться п’ятьма мовами любові, якими можемо говорити для побудови й зміцнення будь-яких стосунків.
Серія відеолекцій складається з 11 тем, у яких психологи-практики, гештальт-терапевти, які працюють із травмами війни з 2014 року, дають відповіді на питання, як:
- проводити уроки під час війни;
- говорити з дітьми про війну та її новини;
- допомогти дитині пережити втрату;
- допомогти учням розуміти і виражати свої емоції;
- створити безпечний простір на онлайн-уроці;
- не допустити на уроці конфлікту
Відео створене для Державної служби якості освіти України в межах ініціативи «Система забезпечення якості освіти», що впроваджується в межах проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe). «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe) є проєктом міжнародної технічної допомоги, що реалізується компанією Alinea International та фінансується Урядом Канади.
7 речей, яких діти ніколи вам не пробачать
Як ніколи не можна поводитися по відношенню до дітей, і що їм може не сподобатися?
- Крик. По суті, кричати на дитину – розписуватися у власній безпорадності. Батьки, що підвищують голос на дитину, сприймаються нею як невпевнені в собі, не маючі терпіння. І дитині стає страшно. А ще крик вибудовує в дітях демонстративний характер: вони звикають до емоційних реакцій. Отож – вчіться стримуватися.
- Глузування. Ніколи, ні за яких обставин не смійтеся над своїми дітьми. Запам’ятайте це, як аксіому. Тим більше при чужих людях. Незначну деталь, яка вам здається жартом, дитина може сприйняти, як нанесену навмисне образу.
- Відсутність підтримки. Завжди підтримуйте своїх дітей, мотивуйте їх. Навіть проста фраза: “Я вірю, у тебе все вийде” часом може допомогти дитині перевернути гори на шляху до результату.
- Порівняння з іншими дітьми. Це те, що дуже тисне на дитячу психіку, підриваючи її. Наводячи когось в приклад дитині, ми змушуємо її думати, що вона гірша. Ми думаємо, що таким чином стимулюємо дітей ставати кращими, а насправді відбувається все з точністю до навпаки. В результаті, такі діти виростають невпевненими, які не зможуть досягти успіху.
- Контроль в особистому житті. Батькам складно приймати дорослішання своєї дитини. Вчорашній малюк каже про симпатії, закохується. Спочатку це забавно, потім починають виникати побоювання, а слідом – бажання знати все, про особисте життя дитини. А підлітків це бісить. Якщо дитина не ділиться з вами переживаннями, можливо, ви самі винні, набридаючи своїми питаннями.
- Високі вимоги. Батькам хочеться, щоб їх дитина була найкращою. Завжди і у всьому. Амбіції батьків, постійний тиск – можуть призвести до того, що з сина або дочки виросте людина, якій мають всі підкорятися, або дитина почне бунтувати.
- Ігнорування. Це те, що може привести до втрати зв’язку між батьками і дітьми. Дитина, що не відчуває підтримки від мами і тата, починає шукати її поза домом. Закінчується це, як правило, сумно: стаючи дорослим, діти практично перестають спілкуватися з батьками.
Поради втомленому батькові та батькові вчителю зокрема
Нас навчають бути вчителями, але не вчать бути успішними вчителями. На превеликий жаль, ніде та ніколи, ні за яких обставин не навчають працювати не багато й тяжче, а розумніше», — пише російський психолог і колишній учитель Аліна Бікеєва.
Поради втомленому батькові
Нас ніхто і ніколи не вчить бути батьками. Таких навчальних предметів немає, напевно, у жодній програмі, візьміть будь-які навчальні заклади. Тому майже всі ми стаємо батьками-самоучками й виконуємо свої батьківські обов’язки за власним розумінням, чисто інтуїтивно, або робимо це так само, як це робили наші батьки з нами. А тим часом ми просто зобов’язані бути відмінними батьками, ми повинні бути батьками успішними й ефективними. І ще ми повинні помістити своїх дітей у простір любові, нашої до них любові. Інакше наші діти можуть вирости нещасливими, невпевненими в собі, закомплексованими, неуспішними і не цілком психічно здоровими. Крім того, якщо ми — погані батьки, то нам у майбутньому світять погані стосунки з нашими дітьми, і нас чекає обтяжлива старість. Хоча, чесно кажучи, важко любити власних дітей щодня 24 години на добу.
У наш щоденний розклад, упорядкований чи не дуже, строго регламентований чи вільний, у будь-який розклад обов’язково треба внести години, відведені нашим рідним дітям, тільки дітям і нікому й нічому більше. Так, спілкування й любов за розкладом, якщо хочете. Але це краще, ніж відсутність усього цього зовсім. Отже, внесіть рідних дітей у свій щоденний розклад. І живіть за цим розкладом.
Ви багато працюєте? У вас не залишається ні часу, ні сил на своїх рідних дітей? Скоротіть свої робочі години. Але в жодному разі не скорочуйте своїх рідних дітей!
Вам не вистачає грошей? А кому їх вистачає? На жаль, ми всі в основному живемо за антиекономічним принципом: скільки заробляємо, стільки й витрачаємо. Ми дуже швидко освоюємо свій матеріальний простір, у якому живемо, звикаємо до нього. Скажімо, якщо ви торік заробляли 4 тисячі на місяць (відразу домовимося, що всі цифри умовні), то ви й жили в матеріальному полі цих 4 тисяч, і, зрозуміло, вам цих грошей на все не вистачало. Якщо ви цього року стали заробляти, наприклад, 6 тисяч на місяць, то ви дуже швидко освоїли новий для себе матеріальний простір і вже живете в ньому. І вам знову на все грошей не вистачає. Відкрию вам два великих секрети:
- Грошей завжди не вистачає, мільйонерам їх теж не вистачає на їх мільйонерські справи.
- Ніякі гроші не замінять дітям «розкоші людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері) з батьками.
Скільки б ви грошей не стали заробляти, їх усе одно буде не вистачати, тому що зі збільшенням доходів відразу збільшуються наші потреби та бажання. Але, на жаль, зі збільшенням доходів родини не збільшується кількість батьківської любові до дітей, не збільшується людяність і теплота стосунків удома, і зовсім не збільшується щастя наших дітей. Тож чи варто гнатися за грішми, докладаючи для цього часом надлюдські зусилля?
- За гроші можна купити ліжко, але не сон; їжу, але не апетит; ліки, але не здоров’я; будинок, але не домашнє вогнище; книги, але не розум; прикраси, але не красу; розкіш, але не культуру; розваги, але не щастя; релігію, але не порятунок (Поль Брегг).
- А вже хороших дітей точно ні за які гроші не купиш. Їх можна тільки виростити такими. І зробити це можемо тільки ми, хороші батьки.
До речі, гнатися за грішми ніколи не пізно, якщо вже вам так дійсно хочеться задовольняти власні все зростаючі потреби. А ростити дітей у людській обстановці в дійсній родині може бути запізно, тому що наші діти мають одну дивну для нас, батьків, особливість — вони швидко ростуть. Тому одна з найбільш смутних реальностей, що стосується батьків усіх часів і народів, — це наше стійке відкладання спілкування з власними дітьми на «потім». Ми продовжуємо працювати й утомлюватись, ми продовжуємо гнатися за грішми, ми так і продовжуємо завзято відкладати нашу дружбу зі своїми рідними дітьми та спілкування з ними. Діти наші ростуть, і це саме «потім» зазвичай не настає. Даремно ми відкладаємо власних дітей і своє батьківське життя до кращих часів. Давайте зупинимось у цьому нашому наполегливому відкладанні й упертій упевненості в можливості надолужити упущене коли-небудь потім і у власній правоті. Ні, ми — не праві! Кращі часи в нас із вами проходять зараз, у дійсний момент!
Якщо ви, шановні батьки, усе-таки продовжуєте відкладати любов до своїх рідних дітей на «потім», то принаймні не обманюйте себе, а зробіть щире визнання: «Я відкладаю своїх рідних дітей назавжди! Мені не тільки зараз ніколи займатися, спілкуватися та дружити з власними дітьми, мені також ніколи буде цим усім займатися завжди. Потім, пізніше, у мене вже точно не буде подібної можливості».
Важко це визнати, важко в цьому зізнатися самим собі. Боляче, але зате чесно, хоча би перед самим собою чесно. Будьте чесними із собою. Скажіть самому собі: «Я — огидний батько. Я — нікчемний батько. Я — батько неефективний, і таким залишуся завжди». І чогось своїми метушливими турботами про їжу й одяг дітей, а також подарунками до свят робити вигляд, що ви — справжні батьки. Ні, певно, батьки з нас не дуже вийшли.
Може, для багатьох із вас батьківство — це важливо, але проходить воно, як генеральна репетиція. Дивіться, будьте обережні. Діти, головні глядачі життєвого спектаклю, що грається нами, дорослими, можуть на прем’єру й не прийти. Тому нам, батькам, краще відмовитись від репетицій та усвідомити, що батьківство — це сама прем’єра. Так-так, ваше талановите батьківство або бездарне й злочинне небатьківство — це не репетиція. У вас немає можливості проводити репетицію свого життя. Це — не чернетка. У вас немає й не може бути в цій дії чернеток. Ні, ви пишете своє батьківство або небатьківство набіло. Відразу набіло, у вас не буде можливостей для переписувань.
Просто заклик: шановні батьки, займайтеся краснописом, тобто відразу чистописанням чистовика свого життя та життя власних дітей! І ще. Дорогі батьки! Якщо ви вже народили дітей, не будьте недбайливими батьками!
Ми просто зобов’язані бути батьками «дбайливими» тут і зараз. Іншого шансу в нас може не трапитись. А змінитись і стати кращими батьками, ніж ви є зараз, ви можете в будь-який момент. Рішення — за вами. Аби ви прийняли його не занадто пізно, коли вже майже не надолужити упущеного. Змінитись ніколи не соромно, аби зробити це у кращий бік і на власне благо.
У народі кажуть: «Маленькі дітки — маленькі бідки, а виростуть дітки, і будуть великі бідки». Не вірте цьому народу й не ставтесь до своєї дитини як до нещастя, до лиха, до горя цибульного або до чого-небудь іще, як до виплодка пекла. Ставтеся зовсім навпаки, як до подарунка долі, як до радості, щастя, везіння й вашого благословення.
- Маленькі дітки — ніби-то цукерка! Більші ж дитятки — немов шоколадки!
Адже вам крупно поталанило бути батьком. Не всім у житті так везе з цукерками та шоколадками.
На жаль, а може, навпаки, на щастя, ми, учителі й педагоги, живемо завжди за шкільним розкладом, що називається, від дзвінка до дзвінка. Ну що ж, таке наше професійне життя. Неодмінно відведіть у своєму розкладі шкільних уроків щоденні (!) години занять із власною дитиною, години спілкування з нею. Краще вже любов за розкладом, ніж узагалі жодної любові. Краще спілкування сувора за годинником, аніж повна відсутність такого.
Просте побажання: тож не упускайте, щоби потім не надриватись, надолужуючи. Міняйтесь у кращий бік прямо зараз. Працюйте над якістю свого батьківства постійно.
- Так не повинно бути на світі, щоби були загублені діти!
Коли діти нічиї, це трагедія для всіх. За жодних обставин не втрачайте своїх рідних дітей!
Наші діти мають звичай виростати й іти від нас. І ми, їхні вже літні батьки, раптом відкриваємо для себе це незвичайне життя та шкодуємо про те, чого ми не встигли зробити або поробити зі своїми дітьми, поки вони були з нами. Адже батьківство — це не просто мати дітей у наявності у вашому домі. Це — щось більш складне, об’ємне, енергозатратне й неповторне.
- Не повториться таке ніколи!
У порівнянні з ним усе — суєта й дурниці!
Так давайте не будемо метушитись і витрачати своє життя на дурниці. Відкладаючи рідних дітей на «потім», ми, самі того не усвідомлюючи, відкладаємо своє життя, батьківське життя, назавжди.
Як батькам поговорити з дитиною про небезпечні квести, ігри і не спровокувати цікавіть?
Чому іде хвиля про небезпечні ігри і квести?
Тому що всі ми маємо підвищений рівень тривоги через війну.
Тривога під час такої ситуації в країні –нормальне явище.
Але підсилення і нагнітання ситуації до паніки – не нормально і шкідливо.
Це дзвінок про можливу небезпеку.
Привід звернути увагу, якщо віртуальному життю дитини не надавалось належної уваги.
Потрібно взяти на замітку, подумати поспостерігати за своєю дитиною, підібрати необхідний час для розмови.
Як поводитись батькам у ситуації, коли в соціальних мережах з’явилисьгрупи, де дітей можуть схиляти до самогубств?
На жаль, до ігор ставлення у дорослих виявляється у крайнощах. Спочатку нічого не регулюється, а потім, як дізнались про небезпеку, – все заборонити. Крайнощі не подіють адекватно, навпаки, викличуть опір і ще більшу цікавість. Дитина перестане говорити про свої думки дорослим і шукатиме розуміння десь, але не вдома.
Що НЕ потрібно робити батькам:
1. Заборонити користуватись інтернетом, соціальними мережами. Це викличе опір в дитини і вона перестане ділитись думками.
2. Розпитувати дитину чи не знає вона про ігри (говорити назву). Адже після такого запитання може з’явитися бажання пошукати. Навіть якщо до цього дитина нічого не знала про ігри.
Що потрібно робити:
1. З дітками молодшого шкільного віку розмовляти про те чи є в неї уявлення, що люди всі різні. Що є добрі і погані, які можуть вчинити зле дитині. Ігри створюють люди і вони можуть пропонувати погані речі. Як ти розрізниш де погане, а де хороше? Які погані речі тобі можуть запропонувати?
Як ти розрізниш? Необхідно звертатись до тата і мами, якщо сумніваєшся або не знаєш.
2. З дітьми старшого віку побудова бесіди залежить від стосунків між ними і батьками. І надмірна опіка і відсутність її викликають ускладнення. Важливо дотримуватись і відчувати баланс.
Найкращий шлях профілактики:
1. Розвиток інтересів дитини поза інтернетом, в реальності. Поступово залучати до різноманітних настільних ігор: доміно, монополія, шашки та інших (їх є безліч в залежності від інтересу дитини та батьків). Робити це не стрімко, а поступово. Щоб відбулась взаємозаміна. Згодом залучати до спортивних ігор.
2. Збереження довіри у стосунках, контакту, для того, щоб дитина бачила в батьках джерело допомоги в складних ситуаціях, довіряла. Подумайте над тим, що дитині подобається, наскільки вона має сталий інтерес? Якщо не має, то скільки ви зробили пропозицій спробувати щось нове, і ще раз, і ще раз? Не обов’язково гуртки чи секції. Це може бути будь-яка справа, яку ви з дитиною робите РАЗОМ (приготування їжі, наведення чистоти в оселі, спільний перегляд фільмів, підготовка до свят і т. д.).
3. Розмовляти з дитиною про її відчуття, думки, досягнення (особливо перед сном). Покарання здійснювати згідно з домовленостями (щоб розвивати волю, а не принижувати).
4. Запитуйте: «А чи хтось розповідав тобі про ігри, які не тільки на екрані відбуваються, а виходять за межі, в реальному житті щось треба робити, і що ти думаєш про це?».
5. Не кажіть: «Ти ж мені зразу скажи, якщо хтось таке буде пропонувати». Скажіть: «А що ти зробиш, якщо тобі таке запропонує хтось?».
На жаль, на всі випадки не існує однакових порад.
Основний обов’язок батьків – відповідати за життя дитини.
Будьте уважними до своїх дітей.
Рекомендації для батьків
Якщо Вашій дитині не надають перевагу в класі однолітки
Спочатку потрібно вияснити причину, яка може бути в самій дитині. Дуже часто сама дитина своєю незвичайною (неприйнятою в даному колективі)поведінкою (як природне бажання звернути на себе увагу), негативною установкою на спілкування з однолітками, ворожим ставленням, підозріливістю може провокувати подібне ставлення до себе. Спрямовуйте дитину до навчання, так вона зможе підвищити власний авторитет в очах однолітків. До речі, крім гарних оцінок, авторитет можна заробити й іншими досягненнями: у спорті, творчості і т. п. Займаючись в гуртку чи секції, ваша дитина знайде собі там приятелів і друзів. Це підтримає її в розумінні, що вона хороша та з нею хочуть товаришувать. Вчіть дитину бачити позитивне в людях, вміти пробачати недоліки. В колективі обов’язково є діти, які підтримують дитину, і є ті, які займають нейтральну позицію. Нехай дитина спробує здружитись з ними, або хоча б почати спілкуватись. Міжособистісні відносини в дитячому колективі змінюються, часто діти, внаслідок внутрішніх змін, з тих, кому не надають перевагу стають соціометричними “зірками”, часто завойовують авторитет в класі.
Якщо ваша дитина не виявляє зацікавленості до навчання
То спершу треба з‘ясувати, чим іншим цікавиться син чи донька. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку інтересів або визначити пріоритетні напрямки в навчанні. Багато дітей не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися тому, що батьки не виявляють інтересу до їхніх навчальних занять, не перевіряють, як вони виконують домашні завдання, чим займаються у вільний час. Причина може ще полягати в тому, що дитина не розуміє і не встигає вивчати шкільну програму разом з однокласниками. Деяким батькам в це важко повірити, але коли дитина бачить, що вона не така швидка чи розумна як друзі, психологічно відчуває стрес, який призводить до стандартного «не буду робити!». Вихід з даної ситуації один — допомагати дитині справлятися з обсягом домашньої роботи і займатися додатково. Самостійно ви будете робити це чи ні — вирішувати вам. Зацікавити дитину черпати знання заради самих знань. Ті батьки, яким вдається це, надзвичайно мудрі і по-справжньому думають про майбутнє дитини. Вони розуміють, що дитина щодня повинен бути готовий відкривати світ для себе заново. Зараз – самостійно, потім – зі своїми дітьми. Будинки, де є такі сім’ї, наповнені живим спілкуванням – обговоренням книг, фільмів, суперечками і душевними розмовами. Позитивний приклад. Дитині важливо бачити, що і мама, і тато весь час вчаться чогось і вміють отримувати задоволення від цього, тоді їй самій захочеться наслідувати їх у всьому. Не лінуйтеся розвивати дитину, водити її на виставки, в музеї, на концерти, і обов’язково обговорюйте побачене. Не дайте дитячому цікавості згаснути – і дитині легше буде перенести цей інтерес на навчання. Цей процес в такому випадку відбудеться сам по собі. Захопленість комп’ютерними іграми та інтернетом. Це найбільш поширена причина неуспішності і небажання вчитися у сучасних дітей. Зацікавити шкільними предметами дитини набагато складніше, ніж захоплюючими іграми і безліччю розваг на просторах Інтернету. Тим не менш, батькам варто пошукати щось корисне і потрібне у навчанні і розповісти про це дитині, тим самим підвищивши його мотивацію.